О собрании
Науково-допоміжний фонд «Фототека» налічує майже 32 тисячі одиниць збереження. Матеріали фонду почали збирати від часу заснування Національного музею у Львові. Визначна роль у формуванні цього документального пласту належить першому довголітньому директорові НМЛ Іларіону Свєнціцькому. Особливо значущою є збірка світлин давньої дерев’яної сакральної архітектури. Фотографії авторства Михайла Драґана, Ярослава Пастернака, Володимира Січинського й інших визначних дослідників увіковічнили давні дерев’яні церкви, більшість із яких не збереглася до нашого часу. Також фонд містить численні ескізи та плани церков і дзвіниць, які зарисував М. Драґан. Значна кількість фотографій митрополита Андрея Шептицького з науково-допоміжного фонду «Фототека» давно стала надбанням для численних видань шептиціани. Представлена світлина «Повернення митрополита Андрея з російського полону» теж належить до цієї збірки. Фотографії Олекси Новаківського, Олени Кульчицької, Модеста Сосенка й інших художників допомогли ілюстративно наповнити публікації, присвячені вивченню їхньої творчості. Великою за обсягом є збірка фотографій робіт митців, котрі творили і на території України, і за кордоном. З цього погляду, особливо цінні фотографії творів, які не пережили буремних років тоталітаризму, як-от скульптура Олександра Архипенка «Ма», зафіксована на світлині музейної експозиції кінця 1930–1940-х років. Надзвичайно важливими є також фотографії, які висвітлюють події з життя музею, зокрема постійні експозиції та виставки. Варто виокремити і зібраний матеріал, що стосується народного мистецтва загалом і мистецтва Гуцульщини зокрема. Численну групу фонду становлять поштівки, серед яких трапляються унікальні зразки авторства українських художників.
Леопольд Левицький (1906–1973) – видатний український графік, живописець і громадський діяч. Народився в селі Бурдяківцях на Чортківщині в родині Ольги Блюс і Яна Левицького. Упродовж 1926–1932 років навчався у Краківській академії мистецтв у викладачів К. Дуніковського, В. Яроцького, Ю. Мегоффера, Ф. Паутча, К. Сіхульського. Графічні техніки опановував під орудою Л. Войнарського. У 1929 –1931 роках студіював у Парижі, у філії Краківської академії під керівництвом Ю. Панькевича. У 1930-х роках активно працював у техніці офорту, в олійному живописі та скульптурі. У 1932 році за політичні погляди був вилучений із лав студентів. Того самого року став співзасновником «Краківської групи» (1932–1937) – мистецького об’єднання авангардного спрямування, діяльність якого вплинула на розвиток польського мистецтва середини ХХ ст. У 1940 році одружився з Ґенею Надлер. Під час Другої світової війни подружжя перебувало в евакуації в Узбекистані. У 1944 році митець вступив до Спілки художників України. Після війни жив і працював у Львові. Основу творчої спадщини Л. Левицького становить його доробок у лінориті, монотипії, в акварелі, офорті й олійному живописі. Від початку 1950-х років художник займався також книжковою ілюстрацією. У 1968 року захопився технікою автолітографії. Під впливом Л. Левицького у Львові сформувалася плеяда митців, які вважали себе його учнями та послідовниками: Є. Безніско, І. Остафійчук, Я. Мотика, М. Андрущенко, Б. Романець. Після смерті Л. Левицького стараннями його дружини в їхньому помешканні засновано Художньо-меморіальний музей (1984). Згідно зі заповітом Ґені Левицької, в 1982 році творчу спадщину художника передано до Львівського музею українського мистецтва (нині – НМЛ ім. Андрея Шептицького).